Меню
Главная
Новости
Радіопередача, присвячена 83-річниці жертв Голодомору на Україні
Радіопередача, присвячена 83-річниці жертв Голодомору на Україні

Радіопередача, присвячена 83-річниці жертв Голодомору на Україні

                                                 25 листопада 2016 р.

        У четверту суботу листопада в  нашій державі щорічно відзначається День пам яті  жертв Голодомору і політичних репресій, згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 року.

Найжорстокішим  злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932-1933р.р.

Головною причиною голодомору 1932-1933р.р. була цілеспрямована  злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визвав , що загальний урожай зерна  в 1932 році перевищував  урожай  1931 року. Інакше  кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано  конфісковувала більшу їх частину зерна. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний.

Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно державне керівництво Української СРР не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис.осіб, щогодини-1тис. , щохвилини – 17.

Залишившись без хліба, селяни їли мишей , щурів та – горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму.

Конфіскація збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села.                            За вказівкою московських емісарів: Молотова, Кагановича, Постишева  всі запаси їжі забиралися.

             Траплялися випадки, коли  вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі , зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, просто гнили , але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932р. ВЦВК РНК СРСР ухвалили постанови «Про охорони соціалістичної  власності», за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася «вища міра соціалістичного захисту»- розстріл з конфіскацією всього майна  або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Пізніше цю постанову було названо «законом проти п’яти  колосків»

           Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були заблоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши  порятунку в місті , вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську , Полтаві , Києві, інших містах померлих від голоду  кожного ранку збирали і вивозили до братських  могил.

          Аби  позбавити селян можливості дістати  щось для харчування , їм не дозволялося  також найматися самостійно на роботу на промислові підприємства , переходити або переїжджати а Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, а тим більше  з Румунією та Польщею, стояли  загороджувальні загони , які  розстрілювали  втікачів з України.

Трагічною була доля  селянських дітей, яким  випало відчути на собі пекло Голодомору.

«Була  весна 1933р.,- згадує один із очевидців,- білим цвітом цвіли вишні, яблука , були погожі весняні теплі дні , але сільські діти не бігали , не гралися , а сиділи попід тинами з попухлими ногами , складеними в калачик. У той час  у кожному класі сільської школи висів лозунг : « Спасибі, товаришу Сталіну , за  щасливе дитинство !»

            Рятуючи дітей від голодної  смерті , окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Хто не мав  іншого рятунку, виходили до поїзда і під час руху закидали  своїх дітей до вантажних вагонів , надіючись на те, що їх десь  хтось зніме і таким чином  дитина виживе.

       Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами. Польські  прикордонники , знаючи про Голодомор , дивилися на це крізь пальці. Проте  на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців,  які намагалися підхопити  ті  плоти.

Загалом у 1932-1933р.р. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося  на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи – їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української   нації – село, знищувався  прошарок, від якого залежали процвітання  суспільства, здатність його до розвитку.

           Трагедію українського села Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу  комуністичної ідеї. Так, один із соратників «вождя народів» Хатаєвич, обраний  наприкінці  1932р. членом політбюро, другим секретарем ЦК  КП (б)У, з гордістю  заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться  жорстока  боротьба . Це боротьба на смерть. Цей рік став  випробуванням нашої сили і їхньої  витривалості . Голод довів ім , хто тут господар . Він коштував мільйони  життів, але колгоспна система існуватиме завжди . Ми виграли війну»

                Голодомор  став  найбільшою  трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади  та наслідками для  майбутніх поколінь  він не має аналогів  в історії людства. Демографічна  катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху , необоротно вплинула  на генофонд  нації.

 

 

Полум’я скорботи

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!


Моя бабуся, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Мою бабусю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

 

                     Наталка Тривайло

Комментариев нет

  • Добавьте комментарий, нам очень важно ваше мнение

Добавить комментариев

avatar